ukr.coolreferat.com.ua страница 1
скачать файл




План

  • Менеджмент як різновид господарської діяльності, його складові частини та види.

  • Мета і завдання менеджменту.

  • Підходи до управління.

  • Рівні управління. Управління фармацевтичною службою.

  • Зарубіжні механізми управління.



Менеджмент - це наука управлiння органiзацiями. Менеджмент - це вміння досягти поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. В англомовних країнах поняття "менеджмент" тлумачать як спосіб та манеру спілкування з людьми, владу мистецтво керівника, вміння організовувати ефективну роботу управлінського апарату.



Менеджмент ( від англ. – управляти) – вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничо-господарською діяльністю організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.



Оксфордський словник англiйської мови дає такi тлумачення «менеджменту»:

  • Менеджмент - це спосiб та манера спiлкування з працiвниками.

  • Менеджмент - це влада та мистецтво управляти.

  • Менеджмент - це вмiння та адмiнiстративнi навички органiзовувати ефективну роботу апарату управлiння та інш.



  • Термiн «менеджмент», «менеджер» швидко i мiцно увiйшли в сучасне життя, замiнивши використовувані ранiше термiни «керування», «керiвна дiяльнiсть» «керiвник», «директор».

  • Термiн менеджмент за своєю суттю є аналогiчним термiну керування, це його синонiм, однак не в повнiй мiрi.

  • Термiн «керування» значно ширший, оскiльки застосовується до рiзних видiв людської дiяльностi. Термiн «менеджмент» застосовується лише до керування соцiально-економiчними процесами на рiвнi фiрми, яка працює в ринкових умовах - технократи, бiлi манжети.



2. Мета i завдання менеджменту.

  • Мета менеджменту – забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу управління, розвитку матеріально-технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу та залучення коштів.



  • Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничо-збутової діяльності, яка досягається внаслідок мінімізації витрат (на сировину, матеріали, оплату праці та ін.) і максимізації доходів від результатів виробництва – випуску продукції та подання послуг.



  • Найважливішим завданням менеджменту стосовно фармації є створення, організація виробництва ЛП i ВМП, надання послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних та людських ресурсів і забезпечення рентабельної діяльності організації, її стабільного становища на ринку.



Менеджмент як управління в умовах ринкової економіки передбачає:

  • орієнтацію організації на попит і потреби ринку, конкретних споживачів;

  • виробництво видів продукції, які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;

  • постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів із меншими витратами;

  • господарську самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати організації. Її підрозділів;

  • постійний перегляд цілей і програм залежно від ситуації на ринку;

  • встановлення остаточного результату діяльності організації, її підрозділів на ринку;



Менеджмент одночасно повинен вирішувати три завдання:

  • 1. Отримання прибутку

  • 2. Скорочення власних витрат

  • 3. Розширення ринкового сегменту (ринку збуту)



До завдань, що вирiшуються в менеджментi вiдносяться також:

  • визначення конкретних цiлей розвитку пiдприємства

  • вияв приоритетних цiлей, їх черговостi та послiдовностi вирiшення.

  • розробка стратегiї розвитку, господарських завдань та шляхiв їх вирiшення

  • розробка системи заходів для вирiшення проблем на рiзнi часовi перiоди.

  • визначення необхiдних ресурсiв та джерел їх забезпечення

  • встановлення контролю за виконанням поставлених завдань.



Види менеджменту:

  • виробничий менеджмент - спрямований на вибір основних параметрів технологічного процесу

  • фiнансовий менеджмент - аналiз i оцiнювання фiнансового стану; розроблення фiнансової стратегiї; пiдтримання лiквiдностi пiдприємства; цiнова полiтика

  • операцiйний менеджмент - рацiональна органiзацiя управлiнням i виробництва; планування продукцiї; управлiння запасами; контроль якостi продукцiї.

  • менеджмент персоналу - планування трудових ресурсiв; набiр i добiр кадрiв;визначення заробiтної плати; професiйне навчання; подiл працi.

  • менеджмент маркетингу - виявлення потреб ринку; визначення споживчих якостей продукцiї вiдповiдно до потреб ринку; задоволення потреб ринку в продукцiї; забезпечення рентабельностi роботи пiдприємства.



Підходи до управління

  • Ситуацiйний пiдхiд полягає в тому, що хоча загальний процес управлiння однаковий, специфiчнi засоби, якi повинен використовувати керiвник для ефективного досягнення мети органiзацiї, можуть значно варіювати залежно вiд конкретної ситуацiї.



Процесний підхід

  • Розглядає управління як процес – серію безперервних дій, робіт, функцій, які виконуються згідно з визначеними правилами, принципами, розпорядженнями.

  • Тобто, щоб управляти необхідно знати функції управління до котрих включають: прогнозування, організування, регулювання, мотивування, контроль.



Системний підхід

  • Розглядає організацію як відкриту систему, що складається із кількох взаємозв'язаних підсистем. Відповідно до цього підходу ефективність організації залежить від того, як і які чинники внутрішнього і зовнішнього середовища впливають на функцію управління і наслідки діяльності організації.



5. Рівні управління. Управління фармацевтичною службою.

  • Основоположною рисою кожної організації є розподіл праці всередині її. Цей розподіл буває двох типів: горизонтальний і вертикальний.



  • Горизонтальний поділ праці передбачає диференціацію трудового процесу, що спричиняє утворення підрозділів організації, які виконують специфічні конкретні завдання.

  • Вертикальний поділ праці використовується для диференціації управлінської діяльності щодо координування всіх видів діяльності організації, які вживаються для досягнення її цілей.

  • Такий вертикальний розподіл праці керівників створює рівні управління – технічний, управлінський і інституційний.



  • Керівники, котрі знаходяться на технічному рівні, в основному займаються щоденними операціями і діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи щодо виконання головних завдань організації.

  • Керівники управлінського рівня, як правило забезпечують управління і координацію всіх видів діяльності різних підрозділів у середині організації.

  • Керівники на інституційному рівні зайняті в основному розробкою перспективних планів, формування цілей, в якому існує і функціонує організація.



  • Інший спосіб описання рівнів управління полягає у виділенні керівників низової ланки, або операційних управлінців; керівників середньої ланки, або функціональних управлінців, і керівників вищої ланки.

  • Органiзацiйнi керiвники - це органiзацiйний рiвень, що знаходиться безпосередньо над робiтниками та iншими працiвниками. На виробництвi до цiєї групи можна вiднести - майстрiв цехiв, майстра змiни, технологiв.



  • Робота молодших керiвникiв координуєься i контролюється керiвниками середньої ланки. Керiвник середньої ланки часто очолює великий пiдроздiл або вiддiл органiзацiї, Характер його роботи великою мiрою визачається змiстом роботи пiдроздiлу, а не органiзацiї в цілому.

  • Начальники вiддiлiв, начальники цехiв - працiвники середньої ланки готують iнформацiю для рiшень, якi приймаються керiвниками вищої ланки, i передають цi рiшення.

  • Група керівників вищої ланки відповідає за прийняття рішень для організації в цілому – генеральний директор, директори по напрямках.



Зарубiжнi механiзми управлiння

  • Серед зарубiжних систем управлiння пріоритет надається японському та американським механiзмам управлiння, що мають суттєвi вiдмiнностi, але разом тим i достатньо ефективність.

  • В основу розвитку i змiцнення громадської свiдомостi та колективізму в Японiї покладено принципи «Гармонiя - вище за все».

  • Головне в цьому принципi - жити в мирi з групою, виявляти почуття турботи та вдячностi, прагнути до загального успiху та щастя.



  • Нормою кадрової політики в Японії є трудова ротація кадрів або ротація посад. Японські робітники переміщуються з одного робочого місця на інше. В ходi 15-20 - рiчної ротацiї по рiзноманiтних пiдроздiлах фахiвцi та iншi спiвробiтники проходять всебiчну i глибоку підготовку, накопичують великий виробничий досвiд, досягають «фiлософiю фiрми», змiцнюють персональнi зв'язки.



До перспективних методів нематеріального стимулювання розвитку персоналу відноситься участь працівників в управлінні працею та якістю продукції (наданих послуг) на рівні структурного підрозділу організації.

  • Розвитку персоналу сприяє робота у гуртках якості з аналізу та розробки конкретних заходів щодо підвищення якості продукції (наданих послуг) та зниження витрат виробництва шляхом упровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу у вигляді наукових відкрить, раціоналізаторських пропозицій тощо.



  • Гуртки якості - це невелика група працівників фірми (від 6 до 12), які добровільно і регулярно зустрічаються для вирішення проблем, пов'язаних з умовами їх роботи.

  • У більшості випадків керівник підрозділу не є керівником групи.

  • Гуртки якості працюють над проблемами, які безпосередньо впливають на результати діяльності працівників фірми. Гурток формується за згодою керівництва для "розшивки" конкретного вузького місця або вирішення конкретної проблеми, виявленої працівниками фірми.

  • Гурток якості припиняє діяльність після остаточного вирішення даної проблеми.



Для гуртків якості характерні такі особливості:

  • Засідання гуртків проводяться регулярно.

  • Гуртки засновані за принципом добровільної участі.

  • Проблеми, що вирішуються в гуртках якості, пов'язані з трудовою діяльністю на даній дільниці.

  • Проблеми виявляють, досліджують і вирішують члени гуртка, після чого оцінюються отримані результати.

  • Гурток якості припиняє діяльність після вирішення даної проблеми.



Iншими принципами управлiнської стратегiї в Японiї є:

  • 1) зазначення напрямку дiй при широкiй свободi їх iнтерпретацiї з боку службовцiв;

  • 2) широка i тривала програма економiї ресурсiв;

  • 3) акцент на людських ресурсах з тривалими програмами для забезпечення стабiльностi стану компанії;

  • 4) зменшення ризику шляхом розгортання широких внутрiшньофiрмових зв'язкiв.



Управлiнська стратегiя США передбачає:

  • 1. визначенiсть у широкiй галузi дiй

  • 2. динамiчний розвиток капiталу i ефективне використання ресурсiв

  • 3. акцент на фiнансових ресурсах з розрахунком виробничої полiтики на короткий термiн

  • 4. самостiйну вiдповiдальнiсть кожного вiддiлення за ризик

  • 5. використання у виробничiй стратегiї можливої конкуренцiї



  • У сучасному американському менеджментi велику увагу придiляють культурi та розвитку органiзацiї. Кожна солiдна фiрма має свiй особливий дух, загальну атмосферу, яка визначає етичнi принципи, стиль вiдносин, девiзи працi.



  • Захiдноєвропейська модель менеджменту.

  • Практика сучасного управлiння в країнах Захiдної Європи значною мiрою формувалася пiд впливом американського менеджменту. Однак сучасний захiдноєвропейський менеджмент має певнi особливостi.

  • До них належать:

  • перехiд вiд диктату продавця до диктату споживача;

  • усунення мiжнародних перепон для руху товарiв i грошей;

  • проникнення на ринки європейських країн товарiв компанiй США i Японiї.



  • В Нiмеччинi, наприклад, особливу роль вiдiграють калегiальна управлiнська вiдповiдальнiсть i система оплати працi. Керiвник вiддiлу не пiдзвiтний не генеральному керiвнику, як в США, а комiтету керiвникiв, у складi якого 3-15 осiб. Ця система дiє ефективно, оскiльки до комiтету належать рiзнi функцiональнi керiвники, якi не допустять перекосiв на користь певних функцiй.





1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ

  • Під функціями менеджменту розуміють відокремлені види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

  • Загальні функції:

  • планування

  • організовування

  • мотивування

  • контролювання

  • регулювання



Реалізація будь-яких конкретних функцій здійснюється шляхом застосування загальних функцій, а саме:

  • планування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

  • організування процесу, діяльності об'єкта; мотивування працівників, які здійснюють певні процеси, забезпечують діяльність об'єкта;

  • контролювання процесу, діяльності об'єкта;

  • регулювання процесу, діяльності об'єкта



Технологія менеджменту характеризується

  • безперервністю,

  • циклічністю,

  • послідовністю,

  • стійкістю,

  • мінливістю,

  • цілевизначеністю,

  • зворотним зв'язком тощо.



2. ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

  • Під плануванням слід розуміти вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації.

  • Стратегічне планування - це різновид планування, який полягає у розробці стратегії діяльності організації, тобто курсу її розвитку.

  • Тактичне планування полягає у розробці механізмів реалізації обраної стратегії, тобто воно є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії з метою досягнення виконання місії організації.

  • Тактичне планування має два різновиди: поточне та оперативне.



Етапи стратегічного планування

  • Етап 1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка надасть достатньо повну і об'єктивну характеристику факторів.

  • Етап 2. Установлення місії та візії фармацевтичної організації.

  • Місія - це основна ціль, чітко виражена причина існування організації (основний вид діяльності, якою буде займатись організація).

  • Візія — це ідея щодо бачення майбутнього організації.



Етап 3. Визначення цілей та завдань фармацевтичної організації.

  • Розрізняють три основні групи цілей:

  • розвиток - наміри організації щодо збільшення обсягів продажу, прибутку, інвестицій на фоні можливої співпраці з іншими фірмами, проникнення на нові сегменти ринку;

  • стабільність - наміри організації зберегти досягнутий рівень продажу ліків, приділяючи увагу зниженню витрат, фінансовій економії, забезпеченню незмінних показників діяльності підприємства.

  • виживання - наміри організації зберегти життєво важливі для неї сегменти фармацевтичного ринку в умовах глибокої кризи. При цьому основна увага акцентується на оптимізації системи управління, суворому бюджетуванні, раціональному використанні трудових ресурсів.



Етап 4. Вибір методів аналізу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.

  • Етап 5. Оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища.

  • Етап 6. Оцінка і аналіз факторів внутрішнього середовища.

  • Етап 7. Прогнозування умов функціонування та результатів діяльності фармацевтичної організації полягає у передбаченні імовірних змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах функціонування організації та їх можливого впливу на результати діяльності.



Етап 8. Виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних розробок полягає в установленні найважливіших показників (економічних, соціальних, технологічних ), які найбільше характеризують очікувані стратегії та виявленні тенденцій їх зміни

  • Етап 9. Формування варіантів стратегій ґрунтується на розробленні можливих для організації варіантів стратегічних планів.

  • Етап 10. Вибір оптимальної стратегії. Найважливіший етап стратегічного планування полягає у виборі оптимальної стратегії середовища.

  • Етап 11. Оцінка стратегії. Полягає у встановленні її відповідності місії, візії та цілям організації, а також у оцінюванні правильності підбору методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.



Поточне планування як різновид тактичного планування

  • Поточне планування - це різновид управлінської діяльності, спрямований на розроблення параметрів, заходів, бюджетів та адміністративних важелів з метою формування поточних планів щодо функціонування конкретних сфер діяльності організації чи її діяльності загалом на річний період



  • 1етап. Інформаційне забезпечення поточного планування.

  • 2 етап. Оцінка та аналіз сильних і слабких позицій організації.

  • 3 етап. Вибір та формування планових параметрів на засадах стратегії. Основне завдання є розробка системи економічних, технологічних і соціальних показників.

  • 4 етап. Підбір на альтернативних засадах заходів щодо досягнення планових параметрів.



5 етап. Бюджетне планування, тобто процес формування бюджетів для конкретних об'єктів на рік.

  • 6 етап. Вибір адміністративних важелів досягнення планових параметрів. Адміністративні важелі формуються на засадах розроблення політики, процедури, правил .

  • Політика - це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей.

  • Процедурами є дії, які слід здійснювати в конкретній ситуації.

  • Правило вказує на те, що повинно бути зроблено в специфічній одноразовій ситуації.



  • 7 етап. Формування поточного плану.

  • Зведений поточний план формується на поточний календарний чи фінансовий рік і повинен містити такі розділи:

  • перелік планових ключових показників, яких прагне досягнути організація

  • перелік заходів, реалізація яких сприятиме досягненню визначених по казників, економічний ефект



  • 8етап. Деталізація поточного плану за центрами виконання (відповідальності). Полягає у формуванні поточних планів для центрів виконання. Центри виконання (відповідальності) - це підрозділи, служби, групи організації, які є відповідальними за виконання певних робіт



3. ОРГАНІЗУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

  • Під організуванням розуміють вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління організацією.

  • Воно має два аспекти:

  • поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії;

  • установлення взаємовідносин повноважень вищих та нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу і координації завдань.



Організування базується на трьох категоріях:

  • Повноваження - це обмежене право використовувати ресурси підприємства і направляти зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань. Повноваження делегують посаді, а не особі.

  • Відповідальність - це покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне розв'язання. Відповідальність має подвійну властивість.

  • Делегування – передача завдань та повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання.



Класифікація організаційних структур управління

  • Організаційне проектування здійснюється зверху донизу і включає такі етапи:

  • Установлення вертикальних рівнів управління. Горизонтальний поділ організації, тобто закріплення видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами.

  • Установлення зв'язків між різними підрозділами.

  • Установлення повноважень і відповідальності різних посад.



  • Під організаційною структурою управління (іншими словами- структура управління організацією слід розуміти впорядковану сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв'язки та дозволяють управляти організацією.



Лінійна організаційна структура управління складається із взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки.

  • Кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру і всі зв'язки з вищими рівнями управління йдуть через нього.

  • Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємовідносин ланок і працівників управління.



Функціональна організаційна структура управління будується на ієрархії органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях.

  • Недоліком функціональної структури є те, що управлінський процес розривається на окремі погано пов'язані між собою функції.



Комбіновані структури управління можна класифікувати на п'ять видів

  • лінійно-штабні,

  • лінійно-функціональні,

  • бюрократичні,

  • адаптивні

  • конгломератні.



Для міжнародних організацій слід використовувати дивізійні організаційні структури управління, серед яких можна виділити

  • продуктові,

  • споживчі

  • територіальні.



4. МОТИВУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

  • Мотивування - це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на діяльність, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.

  • В процесі історичного розвитку мотивація пройшла два етапи:

  • застосування політики "батога і пряника";

  • використання методів психології та фізіології



Стимули (лат. stimulus - батіг, стрекало) є потенційною винагородою за виконання конкретних робіт, завдань, досягнення певних результатів.

  • Стимули можуть бути матеріальними (заробітна плата, надбавки, доплати, цінні подарунки, участь у прибутках тощо) та моральними (грамоти, медалі, похвала, підвищення за посадою та ін.).

  • Залежно від того, наскільки вдало підібрані стимули і наскільки точно вони відповідають інтересам працівників, у свідомості людей вони формують мотиви (лат. movere - приводити в рух, штовхати).



  • Винагорода - усе те, що людина вважає цінним для себе та отримує за затрачені зусилля, певну поведінку, виконану роботу та інше.

  • Винагороди можуть бути внутрішніми (дає сама робота, зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішніми (заробітна плата, премії, кабінет, додаткова відпустка тощо).



принципи матеріального стимулювання праці:

  • забезпечення зростання заробітної плати в міру підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності;

  • диференціація заробітної плати за групами працівників, умовами праці, трудо­вими досягненнями, регіонами країн тощо;

  • забезпечення перспективи росту заробітної плати протягом всієї трудової діяльності на кожному робочому місці;



  • Теорія морального стимулювання звертається до потреб вищого порядку (визнання, причетності, поваги тощо) і базується на використанні системи нематеріальних стимулів, тобто моральних спонукань до діяльності, які ґрунтуються на різноманітних формах суспільного визнання і оцінки трудової активності працівників.



КОНТРОЛЬ І РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

  • Контролювання - це вид управлінської діяльності щодо забезпечення процесу, з допомогою якого керівництво організації визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також потребу у здійсненні певних коректив.завданнями контролю є забезпечення досягнення цілей і місії організації, виявлення відхилень та недоліків.



Об'єктивність і необхідність контролю визначаються дією таких факторів:

  • складність технологічних процесів в організації;

  • невизначеність середовища (зміна законів, політики, тощо);

  • небезпека виникнення кризових ситуацій;

  • доцільність підтримки успіху організації;

  • тиск з боку конкурентів;

  • боротьба за ринки збуту товарів тощо.



класифікувати контроль можна за різними ознаками:

  • За змістом виділяють:

  • фінансовий,

  • виробничий,

  • операційний,

  • маркетинговий,

  • логістичний та інший контроль.



За етапами здійснення господарської діяльності:

  • попередній,

  • поточний

  • завершальний види контролю.

  • За рівнем централізації управління контролем виділяють

  • централізований

  • децентралізований контроль.



Централізований контроль має такі характеристики:

  • наявність спеціалізованих контрольних служб;

  • використання суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів; вплив "зверху донизу";

  • закритість інформації про контроль.



Децентралізований контроль характеризується:

  • акцентування уваги на самоконтролі та внутрішньогруповому контролі, що здійснюється на засадах соціальної взаємодії;

  • прозорість інформації про цілі, засоби, терміни проведення контролю; забезпечення двостороннього впливу.



За рівнем охоплення контролем об'єктів виділяють

  • Суцільний контроль передбачає послідовну перевірку усієї сукупності підконтрольних об'єктів

  • Вибірковий контроль здійснюється лише відносно окремих об'єктів

  • Разовий контроль проводиться під впливом чинників, що випадково або несподівано виникають



Послідовність реалізації процесу контролю

  • Визначення завдань контролю

  • виявлення дотримання трудової дисципліни на робочих місцях;

  • виявлення можливих зловживань та крадіжок в організації;

  • визначення відповідності оформлення документації вимогам нормативно-правових актів;

  • 2. Підбір критеріїв та стандартів. Необхідно зазначити, що стандарти та критерії визначаються та розробляються на попередніх етапах технології менеджменту



  • Оцінка виконання. Полягає у виявленні фактичних, реальних даних щодо стану, властивостей та характеристик підконтрольних об'єктів.

  • Зіставлення реальних результатів з прийнятими критеріями та стандартами.



Регулювання як загальна функція менеджменту

  • Регулювання - це вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхи­лень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розробки і впровадження керу­ючою системою відповідних заходів.

  • Для цього застосовуються коректуючі дії, які базуються на виборі таких рішень:

  • усувати відхилення;

  • переглянути стандарти та критерії;



5.Прийняття управлiнських рiшень.

  • Організаційне (управлінське) рішення - це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, обумовлені займаною посадою.



  • За рівнем системи, якою управляють, рішення можуть бути однорівневими і багаторівневими.

  • За сферою дiї виділяють економічні, соціальні, організаційні і технологічні рішення.

  • Згідно з організацією розробки прийняття рішення може бути одноособовим, колегіальним i колективним.

  • З огляду на причини виникнення рішення бувають ситуаційними, ініціативними, прийнятими за розпорядженням органів.



Моделі і методи прийняття рішень

  • Модель - це уявлення об'єкта, в певній формі, відмінній від самої цілісності. Найбільш поширені в практиці прийняття рішень такі моделі, як теорія ігор, імітаційне моделювання, економічний аналіз.



  • Імітаційне моделювання означає процес створення моделі та її експериментальне застосування для визначення змін реальної ситуації.

  • Економічний аналіз - одна із форм моделювання, що використовується для визначення економічного стану організації або здійсненості її дій під економічним кутом зору.

  • Метод експертних оцінок широко використовується з метою підвищення надійності та достовірності кількісних методів прогнозування потреби в лікарських препаратах.



підходи до процесу прийняття рішення

  • Інтуітивне рішення - це вибір, продиктований відчуттям того, шо він правильний.

  • Раціональне рішення обумовлюється за допомогою об'єктивного аналітичного процесу.



6. Делегування повноважень та відповідальність

  • Сукупність методів, що дозволяють керівнику покласти виконання частини своїх функцій на інших працівників, називається делегуванням повноважень.

  • Суть делегування полягає в розподілі завдань і прийнятті рішення на тих рівнях управління, де концентрується значна частина необхідної для цього інформації, зосереджені досвід і вміння вузьких спеціалістів.



основні принципи делегування повноважень:

  • передавання повноважень повинно здійснюватись відповідно до очікуваних результатів. Підлеглий повинен володіти достатніми правами для досягнення результату який вимагається;

  • передавання повноважень повинна здійснюватися відповідно до ліній управління для того, щоб кожний підлеглий знав, хто конкретно його уповноважив і кому він підзвітний;

  • делегуються лише повноваження.

  • Блокування делегування підлеглими може бути пов'язано з невпевненістю виконавця в собі та побоювання критики за скоєні помилки, вже достатнім завантаженням роботою.







1.Поняття i види комунiкацiй.

  • В життi багатьох людей процеси спiлкування - комунiкацiї - займають до 70%.

  • Умiння говорити, слухати, читати, писати - найважливiшi здiбностi.

  • Особливо важливе мiсце займають комунiкацiї в управлiнськiй дiяльностi - вiд 50 до 90% робочого часу.

  • Ефективно працюючi керiвники - тi, хто ефективний у комунiкацiях.



  • Комунікації - це обмін інформацією між двома і більше людьми (працівниками). Комунікації є процесами зв'язку між працівниками, підрозділами, організаціями тощо.



Види комунікацій



Види комунікацій



Види комунікацій:

  • за сферою охоплення :

  • Між організацією і зовнішнім середовищем (зовнішні комунікації). Наприклад, обмін інформацією зі споживачами йде через рекламу, з державою - через звіти.



  • Організаційні або внутрішні комунікації, які можуть здійснюватись як по вертикалі, так і по горизонталі:

  • від вищих рівнів управління до нижчих ("зверху донизу"). Наприклад, директор оптової фармацевтичної фірми оголошує завідувачам структурних ланок фірми план роботи на наступний робочий тиждень, поточні завдання



  • від нижчих рівнів управління до вищих ("знизу догори"). Зазвичай так надходить звітна інформація про рівень виконання завдань;

  • між менеджером (завідувачем аптеки) і його робочою групою (працівниками аптеки);



  • між різними підрозділами (відділами аптек (оптових фармацевтичних фірм), цехами і службами виробничих фармацевтичних підприємств тощо).

  • від нижчих рівнів управління до вищих ("знизу догори"). Зазвичай так надходить звітна інформація про рівень виконання завдань;



  • між менеджером (завідувачем аптеки) і його робочою групою (працівниками аптеки);

  • між різними підрозділами (відділами аптек (оптових фармацевтичних фірм), цехами і службами виробничих фармацевтичних підприємств тощо).



За способом виникнення виділяють:

  • формальні або офіційні комунікації, які створюються керівництвом організації для досягнення її цілей та забезпечення взаємодії між структурними ланками.

  • неформальні комунікації, які встановлюються на засадах особистих стосунків в організації, як правило, в межах неформальних груп.



Інформація, як основа комунікації

  • Інформація - це сукупність повідомлень, які відображають конкретний бік явища, події, виробничо-господарської діяльності.

  • Вона може надходити за централізованою, децентралізованою та змішаною схемами.



Класифікаційні ознаки та характерні риси інформації

  • За повнотою охоплення явища - повна, часткова, надлишкова.

  • За періодом дії - разова, періодична, довгострокова.

  • За змістом - планово-економічна, фінансова, облікова, бухгалтерська, технологічна, довідкова, адміністративна.



  • За рівнем достовірності - достовірна і недостовірна.

  • За джерелом появи - первинна і вторинна, зовнішня і внутрішня.



Законом України "Про інформацію" виділено такі основні види інформації:

  • Статистична інформація - це офіційно документована державна інформація

  • Масова інформація - це публічно поширювана друкована інформація.

  • Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального само­врядування - це офіційна документована інформація,



  • Комунікаційний процес - це процес обміну інформацією з метою розв'язання конкретної проблеми.

  • У процесі обміну інформацією виділяють п'ять базових складових елементів процесу комунікацій:

  • відправник (джерело) - це особа або організація, яка генерує ідеї, збирає інформацію і передає її:



  • повідомлення - власне інформаційна ідея, яка закодована за допомогою символів;

  • канал - засіб передачі інформації;

  • отримувач (споживач) - особа або організація, для якої призначена інформація;

  • реакція - результат сприйняття отримувачем інформації.



Перешкоди на шляху комунiкацiй та способи їх подолання

  • Для комунікаційного процесу характерні три критичні проблеми: проблема чіткості, проблема точності і проблема ефективності.

  • Проблема чіткості характеризується рівнем співпадіння відображення обраними символами сформованої ідеї.

  • Проблема точності характеризується здатністю каналу технічно точно передати символи відправника.

  • Проблема ефективності проявляється в адекватній реакції отримувача на повідомлення відправника.



  • В комунікаційних процесах постійно виникають перепони (шуми), тобто викривлення комунікаційного процесу, внаслідок чого отримувач одержує повідомлення, відмінне від того, яке генерував відправник.



До поширених перепон (шумів) належать такі:

  • Перекручування повідомлення.

  • Вони бувають ненавмисні, навмисні (свідоме перекручування інформації).

  • управлінські дії, що носять характер інформаційного обміну: наради,

  • п'ятихвилинки, індивідуальні бесіди, контроль процесу виконання робіт, звіти;



9. Форми управлінських інформацій

  • Формами колективного обміну управлінською інформацією є наради, збори , що закінчуються прийняттям конкретних рішень, а також ділові бесіди.



  • Зокрема, збори, відеоконференції і наради скликаються в тих випадках, коли потрібно:

  • зробити важливе повідомлення, яке може вирішити значну кількість питань, що

  • вимагають негайного обговорення й уточнення на місці;

  • домогтися погодженого рішення принципової проблеми, одержати схвалення тих

  • чи інших важливих і серйозних ді



  • Підготовка зборів і нарад починається з розробки порядку денного, що узгоджується з усіма учасниками, Коло учасників наради повинно бути максимально вузьким;



  • При проведенні зборів і нарад необхідно строго дотримуватися регламенту: захід починається в точно визначений термін без очікування тих, хто спізнюється, і, якщо не відбувається непередбачених подій, має бути закінчений в запланований час.



  • Останнім часом у західних фірмах одержали поширення так називані "проблемні наради", де відбувається спільний пошук рішення тих чи інших важливих проблем у діалозі між рядовими співробітниками і керівництвом. Звичайно такі наради проходять у три етапи.



  • Ділова бесіда - це форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі".



  • Бесіди є необхідним складовим елементом таких управлінських процедур, як оформлення на роботу або звільнення співробітників; атестація працівників; прийом відвідувачів; консультування; ділові переговори; неофіційні зустрічі тощо.



Дякую за увагу!


скачать файл



Смотрите также:
План Менеджмент як різновид господарської діяльності, його складові частини та види
0.43kb.
План Менеджмент як різновид господарської діяльності, його складові частини та види
0.44kb.
Концепція планування господарської діяльності підприємства. Види планування та їх характеристика
0.43kb.
Створення єдиного інформаційного простору системи освіти Васильківського району
0.43kb.
Взаємозв’язки
0.43kb.
Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"
0.43kb.
План – це взаємне розташування частин тексту, короткий переказ матеріалу
0.43kb.
Ефективність використання обмежених економічних ресурсів визначає перспективи продовження і прогресивного розвитку господарської діяльності підприємства
0.43kb.
Законодавче забезпечення господарської діяльності аптечних закладів
0.43kb.
Наказ Держлікінспекції моз №340 від 21. 09. 2010
0.43kb.
1. Складові успішної діяльності організації
0.43kb.
Лінгвістичний компаративізм: План: Складові лінгвістичного компаративізму
0.43kb.