ukr.coolreferat.com.ua страница 1
скачать файл



БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ХРЯЩА ТА КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ


ХРЯЩОВА ТКАНИНА

  • Хрящова тканина — один із різновидів сполучної тканини, що належить до групи тканин, які виконують опорну функцію.

  • Ділянка органа, побудованого із хрящової тканини, позначається терміном «хрящ». Неодмінним атрибутом хряща, за винятком суглобового, є надхрящниця, яка забезпечує живлення та ріст хряща. У суглобах хрящ непокритий і безпосередньо контактує із внутрішнім середовищем суглоба — синовіальною рідиною (синовією).

  • У всіх хребетних тварин і людини в онтогенезі хрящова тканина диференцюється значно раніше від кісткової, на хрящовий скелет зародка людини припадає половина маси тіла. У результаті поступової заміни хряща на кістку маса хряща в дорослої людини не перевищує 2 % від загальної маси тіла.

  • Хрящ зберігається все життя в ділянках скелета, які зазнають статичного та динамічного навантаження (суглоби, міжхребцеві диски). Хрящові елементи поза скелетом (хрящі носа, гортані, бронхів, фіброзних трикутників серця) також виконують опорну функцію. Особливості структури хряща на молекулярному та морфологічному рівнях забезпечують його міцність та еластопружні властивості, тобто здатність до оборотної деформації з одночасним зберіганням можливості метаболізму й проліферації.



  • Основні компоненти хрящової тканини — це клітини (хондроцити) і позаклітинний матрикс, який складається з волокон та основної речовини. Вид і кількість волокон визначають приналежність хряща до одного з трьох різновидів: гіалінового, фіброзного або еластичного. Усі вони містять колагенові волокна, але в гіаліновому хрящі їх порівняно мало, у фіброзному, навпаки, багато, що робить його структуру схожою на сухожилкову. Тут переважає хондроїтин-6-сульфат, а в гіаліновому хрящі більше хондроїтин-4-сульфату. Еластичний хрящ, як і гіаліновий, містить порівняно небагато колагену, але включає також еластичні волокна.



  • Гіаліновий хрящ дорослого організму є на суглобних поверхнях кісток, у членуваннях ребер та грудини, в перегородці носа, в гортані. У молодому організмі з гіалінового хряща побудовані епіфізи кісток, які пізніше зазнають оси-фікації.

  • У гіаліновому хрящі багато колагену і речовин із вмістом гексозамінів (протеогліканів, глікопротеїнів). Хрящ епіфіза стегневої кістки має високий ступінь мінералізації.

  • Суглобовий хрящ (який є гіаліновим) розподіляють на кальцифікований та некальцифікований. Поверхня не-кальцифікованого хряща контактує з порожниною суглоба. На нього припадає 2/3 або навіть більше загальної площі суглобового хряща. Кальцифікований хрящ розміщується між некальцифікованим хрящем та під хрящовою кістковою пластинкою. У місці контакту некальцифікованого та кальцифікованого хрящів розташована базофільна лінія, яка в дорослих людей та ссавців може бути охарактеризована як фронт мінералізації. Вона містить складний набір таких компонентів, як глікозаміноглікани, глікопротеїни, білки, фосфоліпіди, ферменти.





  • Фіброзний хрящ знаходиться в місцях прикріплення сухожилків до кісток, а також утворює частину міжхреб-цевого диска — кільцеву зв'язку. Прикладом фіброзної хрящової тканини є тканина менісків колінного суглоба. У фіброзному хрящі більше ДНК, ніж у гіаліновому, значно більший вміст колагену і менший — гексозамінів та гексу-ронових кислот.





  • Еластичний хрящ є у вушній раковині, надгортаннику. В еластичному хрящі, крім колагену, глікозаміногліканів та глікопротеїнів як один з головних компонентів міститься еластин.

  • Загальною біохімічною особливістю різних хрящів є високий вміст ліпідів та сульфатованих глікозаміногліканів, серед яких переважають хондроїтинсульфати й кератан-сульфати.

  • Крім того, у матриксі міститься несульфатований глікозаміноглікан — гіалуронова кислота. На її частку припадай лише десь 1 % гексуронових кислот, але вона відіграє важливу роль у формуванні надмолекулярної структури матриксу. Окрім глікозаміногліканів, тут присутні й інші гекгозаміновмісні компоненти — глікопротеїни, білки, до яких молекули глікозаміногліканів прикріплені ковалентними зв'язками. Ці білки створюють подобу стрижнів (звідси на-зва «стрижневі білки») більших за розміром (макромолекул) — протеогліканів.





Протеоглікани у хрящовому матриксі складають 10— 20 % молекулярної маси. Як зазначалося вище, у хрящовому матриксі основним протеогліканом є агрекан, який обирається в агрегати з гіалуроновою кислотою. Останні вза-смодіють між собою, утворюючи ще складніші агрегати, які нзаємодіють з колагеновими фібрилами за типом «переплетіння». Таке поєднання великих комплексів молекул протеогліканів, неколагенових білків та фібрил колагену с. найвищим ступенем «ієрархії» молекулярної організації хрящової тканини. Феномен «переплетіння» пояснює численні властивості хрящової тканини: неможливість екстрагування розчинних компонентів без попередньої дезінтеграції, високу еластичність, завдяки якій забезпечується пружна дія хрящових прокладок у скелеті. Тісний зв'язок між колагеном і протеогліканами — одна з найхарактерніших рис молекулярної організації матрик-су хряща. Матрикс хряща вищих хребетних і людини складається:

  • Протеоглікани у хрящовому матриксі складають 10— 20 % молекулярної маси. Як зазначалося вище, у хрящовому матриксі основним протеогліканом є агрекан, який обирається в агрегати з гіалуроновою кислотою. Останні вза-смодіють між собою, утворюючи ще складніші агрегати, які нзаємодіють з колагеновими фібрилами за типом «переплетіння». Таке поєднання великих комплексів молекул протеогліканів, неколагенових білків та фібрил колагену с. найвищим ступенем «ієрархії» молекулярної організації хрящової тканини. Феномен «переплетіння» пояснює численні властивості хрящової тканини: неможливість екстрагування розчинних компонентів без попередньої дезінтеграції, високу еластичність, завдяки якій забезпечується пружна дія хрящових прокладок у скелеті. Тісний зв'язок між колагеном і протеогліканами — одна з найхарактерніших рис молекулярної організації матрик-су хряща. Матрикс хряща вищих хребетних і людини складається:

  • 1) з волокнистого колагенового каркаса, який створює сітку чітко орієнтованих переплетінь;

  • 2) агрегованих макромолекул протеогліканів, які заповнюють петлі каркаса;

  • 3) інтерстиціальної води. Співвідношення колагену, протеогліканів і води в хрящі — 2,5 : 1 : 6,5.



Колагеновий каркас матриксу виконує структурну, опірну, стабілізуючу роль по відношенню до протеогліканів і води, які знаходяться в стані гелю в петлях волокнистого каркаса. Колагеновий каркас має велику пружність по відношенню до сил розтягнення, але, побудований з довгих і тонких фібрил, чинить слабкий опір на стиснення.

  • Колагеновий каркас матриксу виконує структурну, опірну, стабілізуючу роль по відношенню до протеогліканів і води, які знаходяться в стані гелю в петлях волокнистого каркаса. Колагеновий каркас має велику пружність по відношенню до сил розтягнення, але, побудований з довгих і тонких фібрил, чинить слабкий опір на стиснення.

  • Колаген у матриксі суглобового хряща складає 50—70 %, з якого 95 % припадає на колаген II типу. Біосинтез клітинами колагену II типу розглядають як достовірний маркер хондрогенної диференціації гіалінового хряща. Крім колагену II типу, в матриксі суглобового хряща присутні мінорні колагени V, VI, IX, X та XI типів, агрекан, гіалуронова кислота, зв'язуючий білок, інші неколагенові білки (фібро-иектин, анкорін, хрящовий олігомірний білок, хондроадге-рин) і вода.

  • Високомолекулярні агрегати, що складаються з агрекану та гіалуронової кислоти, є поліаніонами, оскількі містять багато кислих груп. Це сприяє високій гідратації хрящового матриксу і забезпечує виконання ним ресорних функцій. Отже, основна функція протеогліканів у хрящовій тканині — це зв'язування води, забезпечення дифузії, стійкості хряща до перевантажень, зв'язок з колагеновими фібрилами.

  • Інтерстиціальна вода в хрящі, вміст якої (65—85 %) зумовлюється балансом між силою притягування води про-теогліканами (силою набухання) та пружністю колагенового каркаса, проявляє властивості вільної води і може переміщуватись у хрящі, видалятися за межі хряща й повертатися до нього. Вода як нестискувана рідина забезпечує міцність хряща, а її переміщення обумовлює оборотність деформацій, що виникають при навантаженні.



МІКРОАРХІТЕКТОНІКА ХРЯЩА

  • Матрикс суглобового хряща займає близько 95 % від його загального об'єму і має складну макромолекулярну організацію. Макромолекули його різні, тому що їхня будова залежить від місця розташування відносно клітин. У зв'язку з цим виділяють три зони: 1) навколоклітинний (перицелюлярний) територіальний матрикс, у межах якого виявляються макромолекулярні компоненти й відбувається їх самоскладання; 2) територіальний матрикс зі сформованими макромолекулами; 3) інтертериторіальний матрикс, у межах якого існують найбільш організовані та впорядковані макромолекули.

  • Клітинами хряща є хондроцити, які в суглобовому хрящі займають 5 % його об'єму. Хондроцити — це високо-спеціалізовані й метаболічне активні клітини, які виробляють складний за структурою матрикс.

  • У хрящових тканинах так само, як і в інших видах сполучної тканини, простежується чіткий взаємозв'язок між клітинами й неклітинними компонентами. Хондроцит відтворює стан макромолекул матриксу (колагену, протеогліканів, глікопротеїнів та інших неколагенових білків), а макромолекули, формуючи мікрооточення клітини, справляють вплив на її цитодиференціювання.



Виявлені закономірності взаємовідносин хондроциту і територіального матриксу дали змогу скласти уявлення про структурно-функціональну одиницю хряща - хондрон. Одиничний хондрон являє собою систему хондроцит - перицелюлярний матрикс - перицелюлярна капсула. Перицелюлярна капсула побудована з мінорних колагенів (тип IX та ін.) і контактує з колагеновими фібрилами (колаген II типу), які утворюють перицелюлярну корзину територіальної ділянки матриксу.

  • Виявлені закономірності взаємовідносин хондроциту і територіального матриксу дали змогу скласти уявлення про структурно-функціональну одиницю хряща - хондрон. Одиничний хондрон являє собою систему хондроцит - перицелюлярний матрикс - перицелюлярна капсула. Перицелюлярна капсула побудована з мінорних колагенів (тип IX та ін.) і контактує з колагеновими фібрилами (колаген II типу), які утворюють перицелюлярну корзину територіальної ділянки матриксу.

  • Учені припускають, що хондронна організація створює щонайкращі можливості для адаптації хряща до компресії та заміщення компонентів у процесі функціонування. Вона забезпечує адаптивну втрату і повернення води до клітин, їх гідродинамічний захист, а також мікроциркуляцію, яка уможливлює трофіку клітин хряща.



МЕТАБОЛІЗМ ХРЯЩОВОЇ ТКАНИНИ

  • Підтримання метаболічної рівноваги в матриксі хряща пов'язане з інтенсивною функцією хондроцитів. Низька метаболічна активність хрящової тканини, особливо суглобових хрящів та пульпозних ядер міжхребцевих дисків, є наслідком дуже малої кількості клітин в одиниці об'єму хряща. Але в перерахунку на одну клітину рівень метаболізму хондроцитів повністю відповідний метаболізмові клітин інших тканин.

  • Метаболізм хондроцитів має переважно анаеробний характер; він здійснюється за рахунок гліколізу і в суглобовому хрящі в перерахунку на одну клітину лише трохи нижчий, ніж у тканині нирки. Проте активність процесів дихання (споживання кисню) хондроцитів приблизно в 50 разів нижча, ніж у клітинах нирки. Переважно анаеробний характер енергетичного забезпечення хондроцитів можна розглядати як пристосовний механізм, який дозволяє клі-тинам хряща функціонувати в умовах дуже низьких концентрацій кисню. Чим нижчий рівень кисню в матриксі хряща, тим вища інтенсивність гліколізу і відповідно — продукування молочної кислоти.



Анаеробний шлях енергетичного забезпечення хондроцитів обумовлює відносно низький сумарний рівень інтеш сивності обмінних процесів у хрящовій тканині. Це явище спостерігається здебільшого в зрілій хрящовій тканині. У хрящах ембріонів та організмів, що ростуть, під час формування матриксу метаболізм високий. Обмін хондроїтинсульфату відбувається значно швидше, ніж обмін кератансульфату. Повільно оновлюються молекули протеогліканів, які входять до складу агрегатів. У суглобових хрящах дорослої людини за рік замінюється приблизно половина всіх молекул протеогліканів. Інакше відбувається обмін колагену: для оновлення половини його молекул потрібно не менше 10 років. Це лише синтез, спрямований на репарацію незначних ушкоджень хрящової тканини, які неминуче трапляються протягом життя. Більша частина молекул колагену хрящового матриксу зберігається впродовж усього онтогенезу.

  • Анаеробний шлях енергетичного забезпечення хондроцитів обумовлює відносно низький сумарний рівень інтеш сивності обмінних процесів у хрящовій тканині. Це явище спостерігається здебільшого в зрілій хрящовій тканині. У хрящах ембріонів та організмів, що ростуть, під час формування матриксу метаболізм високий. Обмін хондроїтинсульфату відбувається значно швидше, ніж обмін кератансульфату. Повільно оновлюються молекули протеогліканів, які входять до складу агрегатів. У суглобових хрящах дорослої людини за рік замінюється приблизно половина всіх молекул протеогліканів. Інакше відбувається обмін колагену: для оновлення половини його молекул потрібно не менше 10 років. Це лише синтез, спрямований на репарацію незначних ушкоджень хрящової тканини, які неминуче трапляються протягом життя. Більша частина молекул колагену хрящового матриксу зберігається впродовж усього онтогенезу.



Для здійснення біосинтетичних реакцій потрібні відповідні ферменти. У хондроцитах знаходяться ферменти синтезу колагену (гідроксилази, галактозид- та глюкозилтранс-ферази, N-протеїназа колагену, лізилоксидаза), ферменти синтезу протеогліканів (ксилозилтрансфераза, галактозил-трансферази І і II, трансфераза глкжуронової кислоти І, специфічні глікозилтрансферази), ферменти синтезу гіалу-ронової кислоти і глікопротеїнів.

  • Для здійснення біосинтетичних реакцій потрібні відповідні ферменти. У хондроцитах знаходяться ферменти синтезу колагену (гідроксилази, галактозид- та глюкозилтранс-ферази, N-протеїназа колагену, лізилоксидаза), ферменти синтезу протеогліканів (ксилозилтрансфераза, галактозил-трансферази І і II, трансфераза глкжуронової кислоти І, специфічні глікозилтрансферази), ферменти синтезу гіалу-ронової кислоти і глікопротеїнів.

  • У клітинах хряща відбувається біосинтез власних клітинних білків - білків цитоплазми та органел, для яких зазвичай характерний нетривалий період напіврозпаду. Тому в хондроцитах суглобових хрящів дорослої людини має місце оновлення нуклеїнових кислот. Усі біохімічні реакції метаболічних процесів каталізуються відповідними ферментами. У клітинах хрящової тканини ідентифіковано 10 ферментів дихального ланцюга та циклу трикарбонових кислот, 16 ферментів гліколізу та глюконеогенезу і 30 інших ферментів, що беруть участь у біосинтезі ліпідів та специфічних для хондроцитів продуктів — компонентів матриксу. Катаболічні процеси в хрящовій тканині забезпечують руйнування й видалення матриксу і тим самим урівноважують процеси біосинтезу.

  • Низькому рівню анаболізму відповідає і низька активність катаболічних ферментів. Більш інтенсивно відбуваються процеси деградації в період хондрогенезу, коли здійснюється формування матриксу: частина синтезованих макромолекул нестабільна і зазнає руйнування ще до включення в надмолекулярні структури. Інтенсивна деградація матриксу характерна також для тимчасових хрящів на стадії їх перебудови в кісткову тканину. Різко посилюються катаболічні реакції при деструкції хрящової тканини в умовах патології, особливо при остеоартрозі.

  • У хрящі не виявлено клітин, які б спеціалізувалися на здійсненні катаболічних процесів. Отже, катаболізм є функцією хондроцитів, а ці клітини мають містити відповідні ферменти.



  • Припускають, що деградація головних макромолекул хрящового матриксу — колагену II типу і протеогліканів — є двофазним процесом. Спочатку макромолекули розщеплюються на великі, не здатні до дифузії фрагменти. На другому етапі ці фрагменти можуть потрапляти всередину клітин, де їх деградацію завершують лізосомальні гідролітичні ферменти.

  • Початковий етап деградації колагену каталізується специфічною колагеназою, яка секретується в латентному стані і починає діяти лише після активації. Хондроцити суглобового хряща продукують колагеназу, особливо активну по відношенню до колагену II типу. У деградації фрагментів, які утворилися під дією колагенази, беруть участь неспецифічні протеїнази.

  • Більш динамічно у порівнянні з обміном колагену в хрящі відбувається оновлення протеогліканів. Процес починається розщепленням стрижневих білків протеогліканів під дією протеїназ (які подібно до колагенази знаходяться в хрящовій тканині переважно в латентному стані). Після цього починають діяти глікозидази (глюкозамінідаза, глюкуронідаза) — ферменти, необхідні для деградації глікозаміногліканів.



Метаболічна функція хондроцитів перебуває в залежності від ряду чинників, серед яких важливу роль відіграють гормони. Незважаючи на те, що надходження гормонів до хондроцитів обмежене, оскільки воно забезпечується тільки шляхом дифузії через матрикс, є достатньо даних, які засвідчують важливу роль гормонального контролю в метаболічних функціях хондроцитів. Глюкокортикоїдні гормони пригнічують біосинтетичну активність хондроцитів, гальмуючи продукування і колагенів, і протеогліканів. Імовірно, що в основі цього процесу лежить гальмування гліколізу — головного шляху енергетичного забезпечення хондроцитів, яке здійснюють глюкокортикоїди.

  • Метаболічна функція хондроцитів перебуває в залежності від ряду чинників, серед яких важливу роль відіграють гормони. Незважаючи на те, що надходження гормонів до хондроцитів обмежене, оскільки воно забезпечується тільки шляхом дифузії через матрикс, є достатньо даних, які засвідчують важливу роль гормонального контролю в метаболічних функціях хондроцитів. Глюкокортикоїдні гормони пригнічують біосинтетичну активність хондроцитів, гальмуючи продукування і колагенів, і протеогліканів. Імовірно, що в основі цього процесу лежить гальмування гліколізу — головного шляху енергетичного забезпечення хондроцитів, яке здійснюють глюкокортикоїди.

  • Вплив інших гормонів на хрящові клітини не є таким однозначним. У ряді випадків він має опосередкований характер або змінюється залежно від додаткових умов. Так, інсулін стимулює синтез колагену хондроцитами хондро-саркоми щурів. Гіпофізарний гормон росту стимулює проліферацію хрящових клітин і продукування матриксу за допомогою соматомединів. Імовірно, що соматомедини впливають на процес біосинтезу стрижневого білка протеогліканів.



  • Відомості про дію тиреоїдних гормонів на хондроцити розрізнені й суперечливі. Тироксин стимулює біосинтез хондроїтинсульфатів при низькому тиску в середовищі, а таконс сприяє диференціюванню хондроцитів у культурах в присутності сироватки крові. Паратиреоїдний гормон посилює включення радіоактивного сульфату в суглобовому хрящі кролів. Тестостерон стимулює ріст хрящів через спровоковане цим гормоном затримання азоту в тканинах. Естрогенні гормони, навпаки, затримують ріст метаепіфізарних хрящів, пригнічуючи біосинтез хондроцитами ДНК та глікозаміногліканів.

  • Простагландини, вплив яких на клітини опосередкований внутрішньоклітинним накопиченням цАМФ, гальмують біосинтез протеогліканів і колагену хондроцитами, а також інтенсифікують катаболізм протеогліканів у культурі хрящової тканини; особливо активний у цьому відношенні простагландин Е2.



Конкретизація характеру дії гормонів на метаболічні функції хрящових клітин утруднена тим, що хондроцити зазнають цього впливу гормонів на фоні ще сильнішого, що спричиняється матриксом. Останній може модифікувати ефект гормонів.

  • Конкретизація характеру дії гормонів на метаболічні функції хрящових клітин утруднена тим, що хондроцити зазнають цього впливу гормонів на фоні ще сильнішого, що спричиняється матриксом. Останній може модифікувати ефект гормонів.

  • Регулюючий вплив матриксу на метаболічні функції хондроцитів обумовлюється передусім самим фактом його присутності навколо клітин, що було доведено експериментами. Так, видалення матриксу або його компонентів, яке здійснюється з використанням ферментів (колагеназа, гіалуронідаза), приводить до негайної інтенсифікації біосинтезу відсутніх у матриксі макромолекул.

  • Регулюючу роль відіграють і механічні фактори, що надто важливо для суглобових хрящів, адже їх механічна функція є головною. Тривале обмеження рухів у суглобі призводить до зменшення маси хрящів у суглобі й зниження концентрації протеогліканів у матриксі. Розвиток дистрофії від бездіяльності певною мірою відбувається через недостатність прямого механічного перевантаження (компресії) на хондроцити. Механічне стискання є одним із факторів, що допомагають мезенхімним клітинам набувати фенотипу хондроцитів.



  • Хондроцити активно протидіють цьому негативному впливу. Вони синтезують особливі регуляторні сполуки, зокрема низькомолекулярні інгібітори протеїназ, які пригнічують катаболічні ферменти, а також продукують спеціальні фактори росту, один з яких стимулює біосинтез ДНК і процес проліферації ембріональних хондроцитів, а інший - біосинтез сульфатованих глікозаміногліканів. Таким чином, підтримання оптимального фізіологічною го стану хрящової тканини досягається завдяки урівноваженню обох комплексів регулюючих факторів: анаболізуючих, які сприяють формуванню й стабілізації матриксу,; і катаболізуючих, які посилюють деградацію матриксу і порушують фенотип хондроциту.



СИНОВІАЛЬНА РІДИНА

  • Синовіальна рідина (синовія) — селективний діалізат плазми крові, збагачений гіалуроновою кислотою і білками, які надають їй в'язкості, а також продуктами метаболізму суглобового хряща та синовіальної оболонки.

  • Обмінні процеси між суглобовою порожниною та судинними руслами організму тісно пов'язані зі складом та властивостями синовіальної рідини.

  • Якщо, з одного боку, характер обміну в суглобі визначається станом синовіальної рідини, то в такій же мірі складі самої синовії обумовлений надходженням речовин із крові та інтенсивністю всмоктування із суглобової порожнини? в кровоносні та лімфатичні судини.)

  • Синовія, яка тонко реагує змінами свого складу і властивостей на найменші порушення функції суглоба, є найват| жливішим тестом у диференційній діагностиці суглобових; захворювань.



ПАТОЛОГІЯ КІСТКОВОЇ СИСТЕМИ

  • Захворювання опорно-рухового апарату численні й різноманітні, їх можна поділити на кілька основних груп:

    • І - захворювання травматичного походження;
    • II - захворювання запальної природи;
    • III - дистрофічні захворювання;
    • IV - диспластичні захворювання.
  • Окремо слід розглядати групу спадкових хвороб, до яких можуть бути віднесені також деякі дистрофічні та диспластичні захворювання.

  • До першої групи входять звичайні переломи, мікротравматичні захворювання.

  • Другу групу складають усі кістково-хрящові хвороби, які спричиняються інфекцією: гострі та хронічні остеомієліти, остити, періостити й артрити.

  • Третю групу складають дистрофічні процеси різної етіології. До них можуть бути віднесені нефрогенні остеодистрофії; остеодистрофії аліментарні, ендокринні, ідіопатичні - тобто невизначеної етіології, дистрофічні захворювання хребта і суглобів.

  • Четверта група, дуже різноманітна за формами, - це захворювання диспластичної природи: фіброзна дисплазія, хвороба Педжета, недосконалий остеогенез, пухлини кісткової системи.

  • При вивченні патогенезу кісткових захворювань важливого значення набувають дослідження специфічних маркерів кісткових метаболічних процесів, у першу чергу - кісткового творення і резорбції.



До біохімічних маркерів утворення кістки належать: лужна фосфатаза, остеокальцин, пептиди подовження прокол агену І.

  • До біохімічних маркерів утворення кістки належать: лужна фосфатаза, остеокальцин, пептиди подовження прокол агену І.

  • Лужна фосфатаза — фермент, який відщеплює залишок фосфорної кислоти від її органічних ефірних сполук. Лужна фосфатаза широко представлена в тканинах людини, велика кількість її міститься в остеобластах. Для діагностики в ортопедії доцільно визначати кістковий ізофермент лужної фосфатази в сироватці крові. Кісткова лужна фосфатаза продукується остеобластами, її вміст у кістковій тканині та сироватці крові залежить від їх активності. У лікувальній практиці активність загальної сироваткової лужної фосфатази та її кісткового ізоферменту є найбільш прийнятним маркером утворення кісткової тканини, а її зміни можуть свідчити про дефекти мінералізації. При остеопо-розах на ранніх стадіях активність лужної фосфатази може перебувати в межах норми й підвищується при більшій вираженості процесу.



Остеокальцин — неколагеновий білок, що, як зазначено вище, специфічний для кісткової тканини і дентину. Він синтезується переважно остеобластами і входить до мат-риксу кістки, а фракція новосинтезованого остеокальцину вивільняється в кровотік. Сироватковий вміст остеокальцину корелює з ростом скелета. Його вміст підвищується за різних умов посиленням кісткоутворення і знижується при гіпотиреоїдізмі, гіпопаратиреоїдізмі, а також у пацієнтів, яких лікували глюкокортикоїдами.

  • Остеокальцин — неколагеновий білок, що, як зазначено вище, специфічний для кісткової тканини і дентину. Він синтезується переважно остеобластами і входить до мат-риксу кістки, а фракція новосинтезованого остеокальцину вивільняється в кровотік. Сироватковий вміст остеокальцину корелює з ростом скелета. Його вміст підвищується за різних умов посиленням кісткоутворення і знижується при гіпотиреоїдізмі, гіпопаратиреоїдізмі, а також у пацієнтів, яких лікували глюкокортикоїдами.

  • При позаклітинному утворенні колагену І відбувається відщеплення амінокінця та карбоксикінця у вигляді пептидів, що відомі як пептиди подовження проколагену І, або карбоксикінцеві та амінокінцеві пропептиди проколагену І, циркулюють у крові, де вони являють собою маркери утворення кістки, оскільки колаген — найпоширеніший органічний компонент кісткового матриксу. Сироваткові карбоксикінцеві проколагенові білки слабко корелюють з рентгенівськими даними про хребетний остеопороз і збільшуються при менопаузі.



Біохімічними маркерами резорбції кістки є сечовий гідроксипролін, кальцій та фосфор, тартрат-резистентна кисла фосфатаза, поперечно зв'язані піридини в сечі.

  • Біохімічними маркерами резорбції кістки є сечовий гідроксипролін, кальцій та фосфор, тартрат-резистентна кисла фосфатаза, поперечно зв'язані піридини в сечі.

  • Гідроксипролін — імінокислота, що існує в організмі тільки в складі фібрилярних білків сполучної тканини, переважно в колагені. Оскільки половина всього колагену людини знаходиться в кістках, екскреція гідроксипроліну із сечею може бути маркером кісткової резорбції. Рівень гідроксипроліну в сечі зростає при остеопорозі.

  • Кальцій і фосфор складають головну мінеральну масу кісткової тканини і можуть бути використані для оцінки стану мінералізації. Для діагностики різних патологічних станів важливе значення має встановлення кількісного співвідношення між вмістом неорганічного фосфору та кальцію в крові. При остеопорозах рівень кальцію в сечі підвищується, рівень фосфору утримується в нормі або знижується. Однак ці значення, як і рівень кальцію та фосфору в крові, залежать від етіології остеопорозу.

  • Остеокласти містять ізофермент 5 тартрат-резистентної кислої фосфатази (ТРКФ), яка вивільняється в кровотік. Рівень ТРКФ у плазмі крові зростає при різних метаболічних порушеннях кістки, наприклад, при хребтовому осі теопорозі.



Піридинолін (Пір) і дезоксипіридинолін (Дез-Пір) — два невідновлювані поперечно зв'язані піридини, які представлені в колагені. Концентрація Пір та Дез-Пір дуже низька і значно відрізняється в різних типах тканин. Пір широко зустрічається в колагені І типу кістки і колагені II типу хряща, а Дез-Пір є тільки в кістковій тканині. Вони вивільняються з кісткового матриксу при його деградації остеокластами і екскретуються із сечею у вигляді вільної форми (40 %) та в сполуках з пептидами (60 %). Рівень Пір та Дез-Пір у сечі підвищується на 50—100 % під час менопауз, при остеопорозах, при хворобі Педжета, при первинг йому гіперпаратиреоїдизмі.

  • Піридинолін (Пір) і дезоксипіридинолін (Дез-Пір) — два невідновлювані поперечно зв'язані піридини, які представлені в колагені. Концентрація Пір та Дез-Пір дуже низька і значно відрізняється в різних типах тканин. Пір широко зустрічається в колагені І типу кістки і колагені II типу хряща, а Дез-Пір є тільки в кістковій тканині. Вони вивільняються з кісткового матриксу при його деградації остеокластами і екскретуються із сечею у вигляді вільної форми (40 %) та в сполуках з пептидами (60 %). Рівень Пір та Дез-Пір у сечі підвищується на 50—100 % під час менопауз, при остеопорозах, при хворобі Педжета, при первинг йому гіперпаратиреоїдизмі.

  • Важливими маркерами стану кісткової тканини є рівень глікозаміногліканів та їх компонентів у сироватці крові й сечі. При патологічних станах хрящової та кісткової тканин відбувається як перерозподіл фракцій глікозаміногліканів (хондроїтин-4-сульфату, хондроїтин-6-сульфату, гіалуронової кислоти, кератансульфату), так і підвищення вмісту в сироватці крові й сечі їх компонентів. При остеопорозі зростають рівень уронових кислот у сечі (вже на ранніх стадіях) та вміст хондроїтинсульфатів у сироватці крові.

  • Для оцінки соматичного статусу хворих з метою уточнення етіології захворювання доцільно визначати біохімічні параметри, які характеризують функцію печінки та нирок: у сироватці крові активність амінотрансфераз (АлАТ та АсАТ), вміст холестеролу, (β-ліпопротеїнів, глікопротеїнів, білкових фракцій, креатиніну.



ТРАВМАТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

  • Цю групу утворюють травматичні захворювання, серед яких найбільш поширеними є переломи кісток. Вони викликають глибокі й різноманітні зміни в організмі постра-ждалого. З одного боку, це загальна метаболічна реакція на травму, з другого — зміни в кістковій системі, що проявляються і в місці травми, і в інтактних сегментах скелета. У перші години й дні після перелому через нервово-больові та ендокринні фактори розвивається загальна метаболічна реакція організму на травму, яка має катаболічну спрямованість.

  • Це виражається в посиленому розпаді тканинних білків, жирів та вуглеводів, активному споживанні ресурсів вітамінів, порушенні мінерального обміну. Тривалість процесів, які відбуваються в зоні перелому, умовно поділяють на три фази: резорбції — до 14-го дня, регенерації — з 9-го дня до 3-го тижня, кальцифікації — з 4-го по 7-й тижні. Ці строки, ясна річ, умовні і залежать від типу перелому, його локалізації тощо.



Відразу після перелому у фазі резорбції швидкість деградації білків зростає на 2/3, але й синтез їх прискорюється на 1/3. Втрата тканинних білків може досягати 25 г за добу. Встановлюється негативний азотистий баланс. Про посилення розпаду білків свідчить підвищення кількості небілкового азоту, головним чином, за рахунок сечовини. У крові підвищується концентрація азоту амінокислот, знижується вміст білків сироватки крові. Гіпопротеїнемія, яка може досягати 5—6 %, супроводжується диспротеїнемією; альбуміно-глобуліновий коефіцієнт (А/Г) зменшується через зниження вмісту альбумінів та підвищення фракції глобулінів, особливо фракції а2-глобулінів; рівень С-реактив-ного протеїну підвищується. Нормалізація очікується за 2—3 тижні. Підвищується також рівень гормонів: адреналіну, АКТГ, вазопресину. У хворих зростає рівень цукру в крові, лактату. У цей період підвищується вміст у крові хондроїтин-4-сульфату, сіалових кислот, нейрамінової кислоти, гексоз і гексозамінів, оксипроліну, зокрема солероз-чинних фракцій. Спостерігається також підвищена екскреція із сечею оксипроліну та уронових кислот — кінцевих метаболітів обміну глікозаміногліканів, надмірний рівень кальцію (особливо іонізованого) і фосфору. У відповідності зі ступенем ушкодження м'язів при переломах зростають активність лужної фосфатази, альдолази, ЛДГ, КФК у крові та екскреція креатину із сечею. Істотні зміни в енергетичному обміні характеризуються зниженням запасів АТФ.

  • Відразу після перелому у фазі резорбції швидкість деградації білків зростає на 2/3, але й синтез їх прискорюється на 1/3. Втрата тканинних білків може досягати 25 г за добу. Встановлюється негативний азотистий баланс. Про посилення розпаду білків свідчить підвищення кількості небілкового азоту, головним чином, за рахунок сечовини. У крові підвищується концентрація азоту амінокислот, знижується вміст білків сироватки крові. Гіпопротеїнемія, яка може досягати 5—6 %, супроводжується диспротеїнемією; альбуміно-глобуліновий коефіцієнт (А/Г) зменшується через зниження вмісту альбумінів та підвищення фракції глобулінів, особливо фракції а2-глобулінів; рівень С-реактив-ного протеїну підвищується. Нормалізація очікується за 2—3 тижні. Підвищується також рівень гормонів: адреналіну, АКТГ, вазопресину. У хворих зростає рівень цукру в крові, лактату. У цей період підвищується вміст у крові хондроїтин-4-сульфату, сіалових кислот, нейрамінової кислоти, гексоз і гексозамінів, оксипроліну, зокрема солероз-чинних фракцій. Спостерігається також підвищена екскреція із сечею оксипроліну та уронових кислот — кінцевих метаболітів обміну глікозаміногліканів, надмірний рівень кальцію (особливо іонізованого) і фосфору. У відповідності зі ступенем ушкодження м'язів при переломах зростають активність лужної фосфатази, альдолази, ЛДГ, КФК у крові та екскреція креатину із сечею. Істотні зміни в енергетичному обміні характеризуються зниженням запасів АТФ.



У фазі регенерації починається зниження до норми екскреції із сечею оксипроліну, глікозаміногліканів; спостерігається підвищений рівень у крові гіалуронової кислоти, лужної фосфатази. Посилюється виділення кальцію із сечею, але вміст фосфору в крові падає. Значно зменшується порівняно з першою фазою рівень небілкового азоту крові та його екскреція із сечею. Вміст білка сироватки починає зростати.

  • У фазі регенерації починається зниження до норми екскреції із сечею оксипроліну, глікозаміногліканів; спостерігається підвищений рівень у крові гіалуронової кислоти, лужної фосфатази. Посилюється виділення кальцію із сечею, але вміст фосфору в крові падає. Значно зменшується порівняно з першою фазою рівень небілкового азоту крові та його екскреція із сечею. Вміст білка сироватки починає зростати.

  • На стадії кальцифікації мозолі екскреція оксипроліну із сечею знову зростає. Екскреція кальцію зменшується, але вміст кальцитоніну і 24,25-(OH)2D у крові значно підвищений. Нормалізується вміст вуглеводних компонентів гліко-протеїнів, за винятком сіалових кислот, рівень яких залишається підвищеним. Доведено, що тривалість максимальної вираженості показників метаболізму кісткової тканини залежить від харак-, теру травми. Існує чітка закономірність змін у білковот, вуглеводних комплексах залежно від тяжкості травми та; клінічного перебігу посттравматичного й післяопераційною'.. то періодів.



ЗАХВОРЮВАННЯ ЗАПАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ

  • До цієї групи належать захворювання запального характеру, причиною яких є інфекція. Це остеомієліти, артрити, загострення артрозу, гнійні рани тощо.

  • Остеомієліт — процес запалення, який відбувається з надлишковою міграцією макрофагів та лейкоцитів до зони ушкодження тканини.

  • При остеомієлітах інфекція найчастіше проникає в кісттку екзогенним шляхом, однак це не єдина можливість інфікування органа.

  • Гноєтворні мікроорганізми можуть викликати запалення не лише безпосередньо через рану (при відкритих переломах), але й проникати в кістку із сусідних осередків запалення або гематогенним шляхом — із осередків, які знаходяться далеко від місця ушкодження.

  • Остеомієліт не є чисто місцевим процесом, він зачіпає всі органи і тканини. При цьому захворюванні можливі порушення функцій центральної та вегетативної нервової системи, кровотворного апарату, серцево-судинної системи, системи травлення, печінки, нирок.



Клініко-біохімічні зміни в організмі при остеомієліті якісно близькі до інших процесів, що відбуваються із запальним компонентом. Вираженість патохімічних проявів остеомієлітичного процесу на рівні організму залежить від поширеності ушкодження, реактивності організму, стадії захворювання.

  • Клініко-біохімічні зміни в організмі при остеомієліті якісно близькі до інших процесів, що відбуваються із запальним компонентом. Вираженість патохімічних проявів остеомієлітичного процесу на рівні організму залежить від поширеності ушкодження, реактивності організму, стадії захворювання.

  • При остеомієліті порушення білкового обміну проявляються як помірна гіпопротеїнемія (до 5,8 %) та диспротеїнемія за рахунок підвищення фракції глобулінів і зниження рівня альбумінів, у результаті чого знижується коефіцієнт А/Г. Зростають також вміст γ-глобулінів у плазмі крові, кількість С-реактивного протеїну, глікопротеїнів, рівень небілкового азоту в крові, нейрамінової кислоти, гексоз і гексозамінів у крові та сечі. У крові зростає рівень АТФ, АДФ, АМФ; підвищується активність лужної фосфатази і майже в 3 рази — активність гіалуронідази. Зміни в мінеральному обміні проявляються гіпокаліємією, гіперхлоремією, підвищенням вмісту кальцію і фосфору в плазмі крові, а також зростанням екскреції кальцію, фосфору, калію та хлоридів із сечею. Зниження рівня заліза в сироватці крові спостерігається при всіх клінічних формах гематогенного остеомієліту (у дітей в гострому періоді він ускладнюється гіперглікемією; крім того, у них підвищена активність гексокінази, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та ЛДГ еритроцитів).

  • Хворі на хронічний остеомієліт мають також гіповітаміноз. У них знижений вміст аскорбінової кислоти в крові, виснажується запас вітамінів А, В2 і PP. Порушення вітамінного обміну набуває стійкого характеру. Змінюється стан системи згортання крові. Так, у хворих з хронічним нагноювальним процесом спостерігається схильність до гіпокоагуляції, а на фоні локальної гнійної інфекції виникає гнійно-резорбтивна гарячка зі схильністю до гіперкоагуляції. Септицемія при гнійних ранах або локальних гострих гнійних процесах супроводжується активізацією протизгортальної системи крові.

  • Кістки, уражені остеомієлітом, зазначають великих змін метаболічних процесів. Знижується мінеральна насиченість кісткової тканини. Чим більше виражені деструктивні зміни в ураженій кістці, тим менший у ній вміст кальцію.



Ревматоїдний артрит — це одна з найбільш поширених форм колагенових захворювань. Для неї характерне системне ураження сполучної тканини з прогресуючим процесом, деформаціями суглобів та порушенням їх функцій. Запалення призводить до гіперплазії синовіальної оболонки, локальної ерозії хряща і, зрештою, до деструкції всіх суглобових поверхонь. Біохімічні зміни в сироватці крові та синовіальній рідині, які відображають стан обміну сполучної тканини, залежать від вираженості деструктивних та запальних процесів.

  • Ревматоїдний артрит — це одна з найбільш поширених форм колагенових захворювань. Для неї характерне системне ураження сполучної тканини з прогресуючим процесом, деформаціями суглобів та порушенням їх функцій. Запалення призводить до гіперплазії синовіальної оболонки, локальної ерозії хряща і, зрештою, до деструкції всіх суглобових поверхонь. Біохімічні зміни в сироватці крові та синовіальній рідині, які відображають стан обміну сполучної тканини, залежать від вираженості деструктивних та запальних процесів.

  • При ревматоїдному артриті відбуваються такі ж самі зміни, як і при інших колагенозах, зокрема в білковому спектрі сироватки крові: рівень альбумінів знижується, а глобулінів та фібриногену — підвищується. Виявляється збільшення фракцій α1, а2- і γ-глобулінів. Підвищення рівня а2-глобулінів пов'язане з деструкцією сполучної тканини і викидом у кровотік глікопротеїнів, а гіпергамма-глобулінемія пов'язана з надмірним утворенням антитіл. Білковий спектр крові відповідний до важкості артриту і відображає динаміку запального процесу.



Найбільше значення має показник ревматоїдного фактора, який присутній у 80—93 % хворих.

  • Найбільше значення має показник ревматоїдного фактора, який присутній у 80—93 % хворих.

  • Ревматоїдний фактор IgM — це макроглобулін, який має здатність посилювати аглютинацію частин, навантажених γ-глобуліном.

  • Існує позитивна кореляція титру ревматоїдного фактора з тяжкістю артриту і розвитком клінічних проявів. В активній фазі захворювання зростають усі показники, характерні для гострого запалення: вміст фібриногену, С-реактивного протеїну в крові. У сироватці крові й синовіальній рідині спостерігається різке підвищення вмісту глікопротеїнів, сіалових кислот і гексозамінів, знижується рівень гіалуронової кислоти і підвищується концентрація хондроїтин-4-сульфату. Вміст сіалових кислот у сечі зростає майже в 10 разів.

  • Ревматоїдний артрит характеризується значними змінами в метаболізмі колагену: виявлено підвищення екскреції оксипроліну із сечею у відповідності зі ступенем активності й поширеності патологічного процесу в сполучній тканині. Підвищення активності лужної та кислої фосфатаз у сироватці крові корелює з підвищенням активності артриту. Знижується вміст кальцію та 11-оксикортикостероїдів у крові



ДИСТРОФІЧНІ ПА ТОЛОГІЇ КІСТКОВОЇ СИСТЕМИ

  • Остеопорози. Дистрофічні захворювання об'єднано в тре-; тю групу патологій кісткової системи, до яких віднесено? остеопорози різної етіології.

  • Остеопороз (остеопенія) - це зменшення об'єму кісткової тканини порівняно з об'ємом анатомічної кістки. Усі захворювання, які супроводжуються остеопорозним станом кісток, класифіковано. За класифікацією розрізняють такі види остепорозу: ендокринний, ювенільний, остеопороз середнього віку, алкогольний, іммобілізаційний.

  • При всіх видах остеопорозів підвищується рівень оксипроліну в крові й посилюється його екскреція із сечею, що є показником руйнування органічного матриксу кістки. Зростає вміст хондроїтинсульфатів у крові та екскреція уронових кислот і азоту амінокислот із сечею, знижується кліренс фосфату. Зміни концентрацій кальцію та фосфату в біологічних рідинах мають неоднозначну спрямованість при різних видах остеопорозу і залежать від механізмів їх виникнення



Остеоартроз. Серед хронічних захворювань опорно-рухового апарату остеоартрози посідають одне з перших місць. Остеоартроз поділяють на первинний і вторинний. В основі первинних артрозів лежать генетичні фактори та недіагностовані варіанти анатомічної дисплазії. Вторинні остеоартрози виникають після травми, можуть мати уроджений генез, а також бути наслідком захворювань, що призводять до накопичення кальцію, внаслідок інших захворювань кісток та суглобів (аваскулярний некроз, ревматоїдний артрит та інші форми артритів, хвороба Педжета), ендокринних захворювань (акромегалія, гіперпаратиреоїдизм, ожиріння, цукровий діабет), нейропатичних артропатій, статичних порушень, дисплазій, синдрому гіпермобільності. Обидва види остеоартрозів неможливо чітко відокремити один від одного. Крім того, порушуються процеси агрегації протеогліканів: зменшується кількість агрегатів, скорочується середній розмір одного агрегату. Порушення агрегації протеогліканів є одним з ранніх біохімічних симптомів остеоартрозу. На початкових стадіях захворювання активізується біосинтез глікозаміногліканів хондроцитами, що, очевидно, можна розглядати як компенсаторну реакцію. Різке збіднення матриксу суглобового хряща протеогліканами відбувається разом зі значним підвищенням вмісту води, що є головною причиною набухання суглобового хряща на ранніх стадіях процесу. Припускають, що надлишковій гідратації хрящів може сприяти збільшення гідрофільності колагенових волокон.

  • Остеоартроз. Серед хронічних захворювань опорно-рухового апарату остеоартрози посідають одне з перших місць. Остеоартроз поділяють на первинний і вторинний. В основі первинних артрозів лежать генетичні фактори та недіагностовані варіанти анатомічної дисплазії. Вторинні остеоартрози виникають після травми, можуть мати уроджений генез, а також бути наслідком захворювань, що призводять до накопичення кальцію, внаслідок інших захворювань кісток та суглобів (аваскулярний некроз, ревматоїдний артрит та інші форми артритів, хвороба Педжета), ендокринних захворювань (акромегалія, гіперпаратиреоїдизм, ожиріння, цукровий діабет), нейропатичних артропатій, статичних порушень, дисплазій, синдрому гіпермобільності. Обидва види остеоартрозів неможливо чітко відокремити один від одного. Крім того, порушуються процеси агрегації протеогліканів: зменшується кількість агрегатів, скорочується середній розмір одного агрегату. Порушення агрегації протеогліканів є одним з ранніх біохімічних симптомів остеоартрозу. На початкових стадіях захворювання активізується біосинтез глікозаміногліканів хондроцитами, що, очевидно, можна розглядати як компенсаторну реакцію. Різке збіднення матриксу суглобового хряща протеогліканами відбувається разом зі значним підвищенням вмісту води, що є головною причиною набухання суглобового хряща на ранніх стадіях процесу. Припускають, що надлишковій гідратації хрящів може сприяти збільшення гідрофільності колагенових волокон.



При остеоатрозі змінюється фенотип хондроцитів, вони синтезують замість колагену II типу колаген І і III типів; збільшується загальний вміст неколагенових білків, а також інтенсифікується їх біосинтез. Концентрації нуклеїнових кислот у тяжких випадках знижені, що свідчить про скорочення клітинної популяції внаслідок загибелі частини клітин. Водночас різко зростає біосинтез ДНК, що є результатом підвищення мітотичної активності хондроцитів, а також РНК, що означає підвищення метаболічної активності клітин.

  • При остеоатрозі змінюється фенотип хондроцитів, вони синтезують замість колагену II типу колаген І і III типів; збільшується загальний вміст неколагенових білків, а також інтенсифікується їх біосинтез. Концентрації нуклеїнових кислот у тяжких випадках знижені, що свідчить про скорочення клітинної популяції внаслідок загибелі частини клітин. Водночас різко зростає біосинтез ДНК, що є результатом підвищення мітотичної активності хондроцитів, а також РНК, що означає підвищення метаболічної активності клітин.

  • Підвищена метаболічна активність не тільки стимулює біосинтез протеогліканів, колагену і неколагенових білків — учасників репаративних процесів у хрящі, а й лежить в основі його катаболічних потенцій. Різко зростає активність кислих лізосомальних гідролаз. В осередках деструкції суглобового хряща при остеоартрозі виявляється значне підвищення однієї з лізосомальних протеїназ — катепсину, який розщеплює стрижневий білок протеогліканів і викликає цим вивільнення й подальше виведення з матриксу глікозаміногліканів. Вважають, що саме такий механізм забезпечує характерне для остеоартрозу збіднення хрящової тканини протеогліканами. В остеоартротичному хрящі стає помітною активність колагенолітичних ферментів, яка практично відсутня в нормальному його стані. Посилений колагеноліз компенсує гіперпродукування колагену, і загальна концентрація колагену в хрящі майже не змінюється.



Рахіт. До групи остеодистрофій відносять і рахіт. При цій патології порушуються всі фази формування кістки: утворення кісткових клітин і волокнистого субстрату, звап-нювання органічного матриксу. При рахіті порушується єдність двох протилежних процесів — утворення та руйнування кістки. За хімічним складом кістки хворих на рахіт бідніші на мінеральні речовини, особливо різко падає вміст кальцію. У хворих на рахіт відбувається значне розм'якшення кісток.

  • Рахіт. До групи остеодистрофій відносять і рахіт. При цій патології порушуються всі фази формування кістки: утворення кісткових клітин і волокнистого субстрату, звап-нювання органічного матриксу. При рахіті порушується єдність двох протилежних процесів — утворення та руйнування кістки. За хімічним складом кістки хворих на рахіт бідніші на мінеральні речовини, особливо різко падає вміст кальцію. У хворих на рахіт відбувається значне розм'якшення кісток.

  • Для виявлення рахіту найчастіше використовують три біохімічні показники — так звану біохімічну тріаду: гіпокальціємію, гіпофосфатемію та підвищення активності лужної фосфатази. Крім того, спостерігається гіперкальціурія. Однак ці біохімічні ознаки є непрямими ознаками при вітамін D-дефіцитному рахіті. Прямим доказом дефіциту вітаміну D є знижений рівень 25-(OH)D у крові. Для цього захворювання характерна наявність аміноацидурії, різке зниження вмісту магнію в крові при накопиченні його в кістках, а також дефіцит мікроелементів.



До четвертої групи патологій кісткової системи, яку утворюють захворювання диспластичної природи, належить передусім хвороба Педжета. Виникає ця хвороба, відома також під назвою «деформуюча остеодистрофія», через локальний або багатоосередковий прискорений метаболізм кісткової тканини. Інтенсифікація метаболізму кістки проявляється і в резорбції, і в новоутворенні міжклітинного матриксу. Біохімічні зміни крові й сечі при цій хворобі відображають і остеокластичну, і остеобластичну активність кісткової тканини і залежать як від інтенсивності процесів в осередку перебудови, так і від кількості таких осередків.

  • До четвертої групи патологій кісткової системи, яку утворюють захворювання диспластичної природи, належить передусім хвороба Педжета. Виникає ця хвороба, відома також під назвою «деформуюча остеодистрофія», через локальний або багатоосередковий прискорений метаболізм кісткової тканини. Інтенсифікація метаболізму кістки проявляється і в резорбції, і в новоутворенні міжклітинного матриксу. Біохімічні зміни крові й сечі при цій хворобі відображають і остеокластичну, і остеобластичну активність кісткової тканини і залежать як від інтенсивності процесів в осередку перебудови, так і від кількості таких осередків.

  • Біохімічними маркерами швидкості оновлення кістки тут стають активність лужної фосфатази в сироватці крові та рівень пептиднозв'язаного оксипроліну в сечі, які зростають. Вираженість оксипролінурії, як правило, відповідає поширеності ураження скелета і корелює з активністю лужної фосфатази в крові. Це розглядається як одне із свідчень пов'язаності процесів резорбції та утворення кістки при хворобі Педжета. Підвищується в 2—3 рази вміст у крові специфічного для кісткової тканини білка — остеокальци-ну, рівень якого також корелює з активністю лужної фосфатази. Незважаючи на різке посилення процесу перебудови в кістковій тканині, в осіб із цією хворобою навіть при поліосальних формах відсутні значні зміни рівня кальцію, фосфору та загального білка в сироватці крові. Вивчення кінетики міченого кальцію показало, що швидкість відкладання цього елемента в кістках та його виходу в кров перевищує норму в ЗО—40 разів.



Пухлини кісток. Означена група захворювань кісткової системи включає також диспластичні захворювання, до яких відносять пухлини кісток. Усі первинні пухлини остеоген-ного походження розподілено на доброякісні (остеома, ос-теобластокластома, хондрома, хондробластома, неостеоген-на фіброма, хондроміксоїдна фіброма кістки, доброякісна хордома) і злоякісні (остеогенна саркома, хондросаркома, злоякісна остеобластокластома, хондроміксосаркома, злоякісна хордома). В окрему групу об'єднано вторинні, пара-осальні і метастатичні пухлини. У пошуках специфічних маркерів доброякісних і злоякісних новоутворень великого значення набувають дослідження обміну колагену й визначення його метаболітів у сироватці крові та сечі.

  • Пухлини кісток. Означена група захворювань кісткової системи включає також диспластичні захворювання, до яких відносять пухлини кісток. Усі первинні пухлини остеоген-ного походження розподілено на доброякісні (остеома, ос-теобластокластома, хондрома, хондробластома, неостеоген-на фіброма, хондроміксоїдна фіброма кістки, доброякісна хордома) і злоякісні (остеогенна саркома, хондросаркома, злоякісна остеобластокластома, хондроміксосаркома, злоякісна хордома). В окрему групу об'єднано вторинні, пара-осальні і метастатичні пухлини. У пошуках специфічних маркерів доброякісних і злоякісних новоутворень великого значення набувають дослідження обміну колагену й визначення його метаболітів у сироватці крові та сечі.

  • Як відомо, індикатором метаболізму колагену є окси-пролін, екскреція якого із сечею може змінюватися залежно від швидкості синтезу колагену, швидкості перетворення розчинної форми білка на нерозчинну, а також від темпів розпаду колагену. Екскреція оксипроліну із сечею при пер-нинних пухлинах остеогенного походження, а також при метастазуванні м'якотканинних пухлин у кістку є чітким показником зміни метаболізму кісткового колагену. Особливо різке підвищення екскреції оксипроліну відбувається при остеогенній саркомі і залежить від поширеності пухлинного процесу та його природи. При доброякісних пухлинах скелета цей показник також підвищується, але значно менше. Певну роль у підвищенні оксипролінурії в цих умовах, очевидно, відіграє висока активність колагенази, яка присутня в клітинах злоякісних пухлин, що свідчить про посилення розпадання колагену кісток.



У хворих з остеолітичними і остеобластичними метастазами оксипролінурія корелює з гіперкальціурією та активністю лужної фосфатази крові.

  • У хворих з остеолітичними і остеобластичними метастазами оксипролінурія корелює з гіперкальціурією та активністю лужної фосфатази крові.

  • Визначення в крові ферментів та ізоферментів, вивільнених пухлинною тканиною, є перспективним шляхом ранньої діагностики новоутворень кісткової системи. Про наявність злоякісної пухлини в кістках (хондросаркома, остеогенна саркома та ін.) сигналізує високий рівень кісткової ізоформи лужної фосфатази в крові (у 3-4 рази більший, ніж при доброякісних остеопатіях). Найбільш виражений цей показник при остеогенній саркомі. Підвищення легальної активності цього ферменту має місце при остеопластичних пухлинах. При всіх злоякісних пухлинах відзначено достовірне підвищення загальної активності ЛДГ сироватки крові за рахунок підвищення ізоферменту ЛДГ5 на фоні зниження інших ізоформ, переважно ЛДГ. Поширеним біохімічним тестом у кістковій онкології с сіалові кислоти сироватки крові. При злоякісних новоутвореннях рівень сіалових кислот, як правило, вищий за норму в 1,5 раза. Підвищується вміст N-ацетилнейрамінової кислоти, гексоз, гексозамінів, глікопротеїнів. Спостерігається виражена дисглікопротеїнемія, що проявляється в збільшенні фракції α1- і α2-глікопротеїнів і зниженні фракції (β- і γ-глікопротеїнів).



Біохімічні зміни суглобового хряща при остеоартрозі. Незважаючи на те, що біохімічним змінам суглобового хряща при остеоартрозі в останні десятиріччя було присвячено чимало наукових праць, багато даних досі залишаються суперечливими. За гістохімічними та біохімічними показниками остеоар-тротичний процес має осередковий характер. Встановлено, що при остеоартрозі суглобових хрящів концентрація протеогліканів знижується лише в тих ділянках, патологічний стан яких констатується вже при макроскопічному огляді (тьмяна і шорстка поверхня). Зниження концентрації глікозамінгліканового компонента протеогліканів відбувається за рахунок хондроїтинсульфатів.

  • Біохімічні зміни суглобового хряща при остеоартрозі. Незважаючи на те, що біохімічним змінам суглобового хряща при остеоартрозі в останні десятиріччя було присвячено чимало наукових праць, багато даних досі залишаються суперечливими. За гістохімічними та біохімічними показниками остеоар-тротичний процес має осередковий характер. Встановлено, що при остеоартрозі суглобових хрящів концентрація протеогліканів знижується лише в тих ділянках, патологічний стан яких констатується вже при макроскопічному огляді (тьмяна і шорстка поверхня). Зниження концентрації глікозамінгліканового компонента протеогліканів відбувається за рахунок хондроїтинсульфатів.


скачать файл



Смотрите также:
Біохімічні показники при патології хряща та кісткової тканини хрящова тканина
0.43kb.
Біохімічні показники обміну вуглеводів у нормі і патології
0.43kb.
Біохімічні показники обміну білків у нормі І патології клінічне значення дослідження загального білка
0.43kb.
Біохімічні показники обміну ліпідів у нормі і патології
0.43kb.
Біохімічні показники при патології органів системи травлення до складу системи травлення входять травний канал, підшлункова залоза та печінка
0.43kb.
План лекції: Зміст спеціальності
0.43kb.
Сполучні тканини план лекції морфофункціональні особливості та класифікація сполучних тканин
0.43kb.
Репаративна регенерації кісткової тканини
0.43kb.
Тканина це система організму, яка складається із клітин та їх похідних (гістологічних елементів), що сформувалися у філогенезі, і виконує специфічні функції. Тканина
0.43kb.
Сполучні тканини
0.43kb.
Біохімічні дослідження при захворюваннях ендокринної системи
0.43kb.
Основні симптоми і синдроми при патології кишечника Доцент Самогальська О.Є
0.43kb.